Visitor #863

Дорогенькі воїни України, найдорожчі, безцінні! Ви - сила, Ви мужність, Ви надія цілого світу! Я 30 років живу у Варшаві, але мої душа і серце залишились в Україні, бо немає нічого милішого від любої нашої неньки. І тепер я знаю, чому я тут опинилася - щоб рятувати і помагати родинам, яких лиха година погонила в чужину. Роблю все, що можу, щоб полегшити їм долю, щоб вони не чули себе покинутими, вигнанцями. Кожен має своє призначення в тому житті. Якби я була в Україні, то напевно пішла б добровольцем товкти ту смердючу кацапню. Але тут, в Польщі, я маю свою місію. І так кожен українець в любому куточку планети повинен внести свою лепту до перемоги. Вам, воїни світла, випало найтяжче, але і найвідповідальніше завдання, так що мочіть, любі, товчіть, рідненькі, ту москальню паршиву, щоб я на добраніч, замість вечірньої казки, могла щораз більше оглядати дохлих орків. Ось до чого я, педагог, музикант, психолог, докотилася - моя любима обов'язкова рубрика - щоденні дані про втрати моцкалів. Так що, рідненькі, без докорів сумління - косіть їх тисячами, аж не згине то трикляте поріддя з лиця землі на віки віків, амінь. Слава Україні! Слава нації! Слава ЗСУ! Вам, хлопаки, слава! Смерть москальським гнидам! Бережіть себе!

З шаною і любов'ю обнімаю, до серця Вас пригортаю!

Наталя