Влад

Привіт, воїне. Я звичайний хлопчик із нині окупованого Донецька. Більшість свого життя ж прожив там і пам'ятаю ще мирне й квітуче місто, яке було як друга столиця. Але на жаль, в році 18, я був вимушений разом зі своєю родиною покинути «велике село», по-інакшому стан міста під окупацією назвати не знаю як. Я дуже віру, що саме завдяки тобі, воїну, й твоїм побратимам мені вдасться знову пройтися по бульвару Шевченка, бульвару Пушкіна й відвідати свій любий драмтеатр. Бережі себе, воїну… бережі нас та Україну.