Ірина

Любі, сильні, мужні, неймовірні наші!

Зараз вечір, і я сиджу на дитячому майданчику в Києві, моя донька ганяє з іншими дітлахами вони сміються, кричать, співають!

Знаєте, що співають? Червону калину.

Знаєте, що кричать? Мочи русню!

У всіх - на пєстіках нашкрябано ЗСУ.

Моє серце переповнене болем через щоденні страшні трагедії, через новини про бої, які ви виносите на своїх плечах, але разом з тим і неймовірною силою, вірою, любов'ю - до вас, наші герої.

Кожного ранку дякую вам за те, що моя доня їсть млинці під Губку Боба; кожного вечора дякую вам за сміх з дитячих майданчиків.

Людина не має воювати... Війна шматує душі. Ви переступили через свої страхи, ви лишили у себе за спинами нас, і встали перед нами щитом. Не вкладається в голові, не можна осягнути масштаб вашого героїзму!

Нехай кожному та кожній з вас воздасться! Немає людей кращих, ніж ви!

З величезною вдячністю, Іра з Києва.