Юлія Бурлай

Привіт, воїне!

Дякую тобі, що ти є. За твою відвагу та сміливість. Я з Харкова, але 11 років живу в Польщі. Усі мої знайомі тут, поляки та люди з інших країн ЄС, долучаються до ініціатив допомоги ЗСУ та людям в Україні. Усі знають, як мені та усім нам болить ця клята війна.

Мої батьки залишаються в Харкові, бо хочуть там бути. Для моєї мами нема нічого важливішого за можливість зробити та віднести термос кави хлопцям з ТРО. Я так вдячна ЗСУ та ТРО за те, що мій Харків тримається. Мені страшно думати, скільки життів хороших людей це коштує щодня. Я дуже вдячна за те, що над моїм Харковом майорить флаг України!

Нещодавно учасники протесту польських соціальних працівників через маленьку зарплатню, до яких я підійшла підтримати, сказали мені, що найважливіша битва- вона зараз в Україні, що як переможете ви у тому пеклі, то переможе кожен, хто бореться за себе у світі. Це було неочікуване та до сліз. Бо ж дійсно так і є.

Будь ласка, бережи себе, бо ж є люди, для яких ти- весь світ. Мені прикро, що й далі не можуть закрити наше небо та через це гинуть воїни та мирні люди.

Будь ласка, залишайся живий, бо хтось тебе кохає та чекає на твоє повернення! Я не вірю в Бога та я вірю в силу думок. Тож мої думки з тобою, аби ти залишався живий!

З повагою,

Юлія Бурлай