Оксана

Привіт, воїне

З двадцять четвертого лютого Україна стала жити в новій реальності, в реальності, в якій ти граєш головну роль. Відтоді весь світ - Україна, а Україна - весь світ. І ти, мужній і хоробрий, борешся, аби врятувати наш світ. Я ніколи не зможу передати словами, наскільки вдячна тобі за це.

Я маю родину. О шостій ранку мій семимісячний син розбудив мене плачем. Саме тоді я почула перші вибухи і зазирнула в новини. Перший тиждень був шоком. Ми переїхали в дитсадок, бо він був у тихому районі і це була будівля на два поверхи. Ми боялися багатоповерхівок. Тоді вперше прилетіло у житловий багатоповерховий будинок у Києві. Ми звикли до звуків роботи ППО, до прильотів ракет і постійних сирен. Ми перестали ходити в підвал після того, як малий захворів.

Через півтора тижні від початку війни ми виїхали зі столиці, але залишилися в Україні.

Я щодня чую сирени. Щодня читаю новини. Щодня жахаюся звірствам окупантів. Проте життя триває, син росте, свята настають.

Я вдячна тобі, воїне, за відвагу і захист. За боротьбу. У цей складний для України час я відчуваю єдність нації. І я вірю, що ми переможемо зло, що прийшло на наші землі.

Я вірю тобі, воїне, усім своїм серцем. Слава Україні.