Нікіта

Дорогі наші захисники!

Вам пише Нікіта з міста Києва. Мені 16 років. Недавно я подивився український фільм "Снайпер" і побачив,що насправді відбувається на фронті. Ми,звичайні люди, навіть не усвідомлюємо наскільки тяжко вам там. Та й я розумію, що в фільмі показана була лиш одна сота чатсина всіх жахів.Мій дім знаходиться в Гостомелі. Так що тепер я все знаю. Знаю правду про росіян,хто вони такі і що вони роблять. Я чудово знаю звуки вибухівзнаю, як виглядає чорний дим від вибухів, знаю, що таке снаряди. Треба просто бути термінатором, щоб пережити те, що ви зараз переживаєте. Мало того, ви не просто переживаєте це, а й бороните свій дім. Я завжди проїжджаю кордон Києва, коли їду в місто. І кожен раз, коли бачу військових на посту, переконуюсь,що ви, такі ж самі люди,як і ми. Хоча ні. Звичайна людина не зможе постійно ночувати в окопах. Звичайна людина не буде стояти на жару цілий день і перевіряти документи, витираючи піт з лиця.Звичайна людина просто втікне з фронту, почувши перший вибух поряд з собою. Ви ж через це все пройшли. Я майже певен,що ви,військові, які читають письмо, за віком десь по 25 років; Ви вже доказали всьому світові,Хто ви такі.

Мені дуже шкода,що все це зараз відбувається..

Всі вже зрозуміли,що війна нічого хорошого не приносить. Я сам виджу це з історії. Наша країна ні на кого не нападала. Тільки козаки любили пошалити в Константинополі...Але це вони робили виключно як помсту. Але вони йшли на війну, як на разважання. Але нам приймати цей удар. І я хочу від вас,щоб ці вбивці були покарані. І тому я бажаю вам сили, та скаженного терпіння. Вже заложіть собі в голову, що ви перемагаєте. Тому що весь тил молиться з а вас!

Бережіть себе!

Повертайтесь живим!

Слава Україні!