Марія

Я пишу цього листа зі зручного крісла в теплій квартирі. Інколи, під час повітряної тривоги, я біжу в коридор, у своє гніздо з теплих і м'яких коців. Я почуваюсь у відносній безпеці.

Дуже часто я думаю, як багатьом воїнам доводиться спати у твердих і холодних окопах, від чого потім немилосердно болить спина і все тіло. Як амуніція і зброя обтяжує плечі. Як ви сумуєте за рідними, втомилися від постійних обстрілів, тривоги, втрат, поранень, напруги... Усвідомлюю, що на ваших мужніх чи тендітних плечах лежить тягар втоми, але знаю, що ваші серця сповнені жагою свободи, люттю помсти, холодним розумом самозахисту, нестримною хоробрістю, трохи ніжністю... Я не знаю, чи слова здатні виразити всю вдячність, любов, повагу, підтримку, яку я відчуваю за те, що ви були достатньо сміливі, щоб захищати нас усіх.

Щоб у нас було спільне майбутнє.

Щоб у нас була вільна і незалежна держава.

Щоб ми мали свободу вибору.

Щоб наші діти росли у мирній Україні.

Я знаю, що дуже мало хто з вас б'ється за те, щоб вами пишалися, хоча ваші заслуги ніколи не можна буде переоцінити.

Ви б'єтесь за любов своїх дітей, за посмішку своїх коханих, за обійми рідних, за безпеку, спокій, за кращий світ, який ви творите своїми руками і серцем.

Нехай береже вас Бог, і хай ви всі повернетесь з війни живими і здоровими, і нехай любов ваших рідних зцілить вас від горя, яке принесла вам війна, яке більше, ніж у людей в тилу.

Не знаю, чи можете ви відчувати підтримку на відстані, але якби можна було втілити любов, повагу, захоплення, то я б хотіла, щоб це було міцним щитом, який би захищав вас від усіх ворожих куль і ракет.

Бережіть себе!

Ми віримо у вас!