Крістіна

Привіт, мій Воїне! Як Ти? Чи добре спиш, чи смачно їси? Знаю, що Тобі важко, але Ти не здаєшся. Якби я могла забрати усю Твою біль та біль Твоїх побратимів, то і померла б із нею. Бо не заслуговую життя. Пишу тобі із центру Луганська і прошу пробачення. За те, що нічого не змогла вдіяти ще в далекому 2014 році. Це все моя провина. Воїне, прости мені що голос мій був тихий, що дії мої були смішні. Прости мені заплакані очі твоєї матері, батька, брата, сестри, дружини і дитини. Я все ще чекаю на Тебе і Твоїх братів у своєму рідному місті, яке я так і не змогла покинути. Сьогодні чи через тиждень - я ніколи не перестану чекати. Сподіваюсь, що Ти прочитаєш цього листа. Я не казала цього нікому, але я думаю вкоротити собі віку. Я більше не можу жити в окупації. Так, в мене є рідні, але я самотня. Воля або смерть, а для мене - може смерть, то і є воля?..

Тримайся, мій титан, незламний воїн світла, воїн вільної України. Смерть ворогам та Україні слава!