Катерина

І день за днем орда проклята

життя солдатів забира.

І кров, просочена патріотизмом,

Вже вкотре землю полива.

Ми – Українці! Всім не ново,

Що сила волі – наше все!

Наше друге ім'я – перемога,

А свобода понад усе!

Як буде світ весь проти України,

А ми за правду вистоїмо знов.

Не раз з колін ми підіймались,

Не раз потрібна всім була наша земля –

Така родюча, сильна і безкрая.

Наша Батьківщина цінніша за життя!

Та кожен раз ми не вагались –

Не знав наш ворог співчуття

За нашу землю, яка не має края,

Любові нашої і нашого буття.

Людина кожна, кожен українець

У себе в домі – сам собі солдат.

Нема питання дім свій захищати.

Не буде знати дяки нами кат,

Ніхто не впусте на поріг до хати

Чужинця злісного із хижої орди.

Ненависті нам не позичати.

За пуди болю, що принесли в дім,

А вам прощення нашого не дочекатись –

Нема прощення за пролиту кров,

За втрачені життя, за біль сердечний наш,

За Україну нашу, її стон.

Ми плач дітей, яких уже немає,

Плач матерів, чиїх синів забрала ваша війна,

Пронесемо через віка

І вам, варварам проклятим, відповідати поколіннями прийдеться за наші втрачені життя!

Не забувайте, нелюди ви дикі,

Хто українці, хто наші діди!

Забули гетьманів ви всіх великих,

Які нам Україну заповідали вберігати?

Ми тут, ми разом, ми не знаєм страху!

І вас нам привидів безликих

Не вперше і не ново з землі своєї гнати!