Катерина Гук

Привіт, воїне.


Я не знаю, чи ти взагалі колись отримаєш цього листа. І не тому, що Україна не переможе, а тому, що я пишу тобі, зовсім не знаючи, хто ти, як тебе звати, скільки тобі років. Не знаю, чи тебе зустріну, а як можна зустріти когось, якщо ти не знаєш, кого хочеш зустріти.


Але все одно пишу. Мені так легше. Я розумію, що не допомагаю цим тобі, але принаймні допомагаю собі. А як казала одна письменниця, найважливіша людина в моєму житті – це я. А ти, ти усвідомлюєш, що є найважливішою людиною у твоєму житті? Чи є поняття важливості на війні? Чи взагалі якісь поняття існують на війні?

Як ти? Як ти себе сьогодні почуваєш? На якому ти напрямку? Чи всі вижили сьогодні?


Мені сльози котяться, коли питаю це. Мене якось останнім часом дуже прорвало і мені так складно змиритися з тим, що війну я не в силі зупинити. Це жах. Хоча колись мені здавалось, що війна – не те, що вона має бути (стає жахно, коли бачу написаними мною ці слова), але що вона є під контролем Бога. Ми, та яке ми, ви пізнаєте, що таке справжня любов. І ненависть. Не знаю, можливо це був спосіб абстрагуватися від болючих думок і не думати про них. Або знайти собі оправдання. Але ж ні, так не має бути! Ти не маєш зараз вбивати людей, бути свідком жорстоких смертей! Хоча, ти знаєш, я не знаю. Можливо, люди, які померли підуть до раю. Можливо і так. Але я не маю права сидіти без діла бачачи, як шматують невинних.


Колись мені не було боляче, принаймні не так боляче, як зараз. А тепер я дуже сильно підпускаю до себе і проживаю біль тих, які страждають. А страждають усі: ті, хто ворог і ті, хто захищають. Ті, які керують цим парадом безчестя, адже бояться втратити вже майже соту країну, яка їм нінащо. Страждають люди, мирні люди, які жили собі колись, а тут прилетіли ракети і повалили їх доми. Страждають воїни, бачачи, як тріумфує ненависть, тече кров і помирають герої. Страждають усі, по два боки фронтів.


Ні! не має бути війни! І Бог тут ні при чому! Він дає людям вільну волю, а ми, люди, не завжди обираємо добре. Кажу «ми», бо я теж причетна до війни. Коли нехтую своїми обов’язками, боюсь сказати правду, ховаюсь від відповідальності, тікаю у свою хату скраю. Ти знаєш, мені здається, що найперше, що ми повинні робити, це звертатися до Бога по допомогу. Бо я сама не в силі здолати зло. Воно надто велике, надто безжальне, надто жорстоке, надто швидко поглинає. Я не можу його описати, лише відчуваю іноді, коли на серці стає дико важко. Коли душу роз’ятрює нелюдський морок. І голоси, голоси… . Які вони в’язкі, липучі, моторошні, смердючі. І так переконливо точні. Що я невдаха. Що нічого не можу зробити. Що марно живу тут. Що я тупе ніщо. Що життя нічого не варте. Що життя закінчується смертю. Ці голоси – відлуння злого духа. І коли я намагаюся їх не чути, вони ще голосніше кричать на вухо. Адже він не знає тактики ні ввічливості науки. Йому чуже усе, що лагідне і добре. Знаю, можливо моя мова зараз надто солодкава. Ти знаєш, я хочу боротися. Можливо, це якесь таке дитяче бажання побути з дорослими ввечері за столом і втаємничитися у їхні дорослі теми, тоді як треба спати. І я, так, боротися на полі аж ніяк не вмію і не знаю, і поняття не маю, як тобі бореться. Можливо, хочеться себе показати і довести, що я теж маю зброю. Чи на знимках показатися, що я така красива і смілива. Можливо… , і це ще одна стратегія хитрого змія. Щоб я бажала слави і заздрила тобі. А я не буду.


Я буду битися, хай хто там і що не говорить. Буду битися, як вмію. До Бога голосити. І голоси… . Я буду голоси зловіщі душити. Бо стаю на поле бою за добро й любов. Я визнаю, що ворог мій встократ сильніший. Та він не має сили, якщо зі мною Бог. Я буду боротися. Я борюсь. Коли стаю зранку, і дякую Йому, моєму Богу, за життя. Коли відсуваю фіранку і бачу проміння нового дня. Коли дякую Богу за можливість жити. Коли дякую тобі. Що я можу спокійно ходити під сонцем. Коли перекладаю статтю і поширюю її у соцмережі і коли трансформую енергію, яку зберігаю замість того, щоб звинувачувати себе, у добрі дії: у гумор, у радість, у написання вірша, у добре слово для найрідніших. Коли молюсь, коли слухаю пісню. Коли перекидаю гроші на ЗСУ. Коли радію і радістю борюсь із темрявою. Коли читаю, пишу, готую їжу. Коли живу. Бо життя перемагає смерть.


Життя перемагає смерть. Будь ласка, пам’ятай це.


Чекаю на твою відповідь.


І на тебе.


Останні пости

Дивитися всі

Привіт, мій Воїне! Як Ти? Чи добре спиш, чи смачно їси? Знаю, що Тобі важко, але Ти не здаєшся. Якби я могла забрати усю Твою біль та біль Твоїх побратимів, то і померла б із нею. Бо не заслуговую жит

Воїне мій, я дякую тобі , що я не бачила війни Ти там в окопі , важко там тобі , я знаю Потерпи , ще трішки я чекаю! Богу за тебе молюся ти знай , скоро закінчиться ця війна. Мине це лихо , покине нас