Богдан

Сьогодні я прокинувся, зміг почути дощ. Він легенько дріботів вікнами і нагадував якусь стару мелодію. Сьогодні я не боявся, що мене почнуть переслідувати за неправильні погляди. Сьогодні я не боявся, що побачу російські прапори на вулицях мого міста. Сьогодні я зміг надіслати дрібничку у море внесків, які вам допомагають. Сьогодні я був упевнений у тому, що моя мама прийде додому, і ми зможемо нормально повечеряти теплими стравами.

Я не знаю, який вигляд ви маєте, чи є у вас шевченкові вуса, чи теплі очі. Але я упевнений, що у вас гаряче серце. Я знаю, що ви ризикуєте своїм звичайним життям, аби далі рухалося звичайне України. Ми не забули про війну, її тихий сморід, що лине полем рано-вранці. Ми не забули того туману, що звернув свої руки до нас. Але йому яскраво усміхаєтеся ви, зі зброєю в руках та силою в серці. Я вдячний особисто кожному та кожній, хто йде вперед, планує, постачає. Я вдячний за ваші руки, що опредметнюють перемогу все яскравіше за кожним влучним пострілом. Я неймовірно вдячний за вас, які ви є і будете.

Я дякую вам, що можу чути тихий спів пташок: він нагадує якусь стару мелодію...