Анастасія (16 років)

Любі воїни, доземний уклін кожному з Вас за те, що ціною власного життя захищаєте моє. Оскільки нереально обійняти Вас, то прийміть мої гарячі та широкі обійми у вигляді цього вірша. Писала, як для рідних.

P.S. Бажаю перемоги та повернутись додому живими, здоровими та неушкодженими. Божої опіки та захисту.

Нестерук Анастасія (16 років), м. Рівне

Я дякую тобі солдате за мій сон,

Що я не чую куль над головою,

За мирний поруч неба горизонт

І що не бачу я вогнів понад собою.

За те, що дім мій залишився рідним домом

Й не був сплюндрований під стрілами орди.

За те, що досі не зустрілась я з бідою

Й на власні очі не побачила війни.

Я дякую тобі, що ще жива

І моє місто не лягло під тиском танків,

І що моя неспалена земля

Стрічає мирне сонце на світанку.